Коли діти знають свої права, а дорослі вміють підтримати дітей. Підсумки проєкту «Підтримка без бар’єрів»

Як зробити так, щоб дитина знала свої права, могла розпізнати їх порушення і не боялася про це говорити? Як допомогти дорослим правильно підтримати дитину, яка пережила травматичний досвід? І як подбати про тих, хто щодня працює з чужим болем?

На ці запитання відповідав проєкт «Підтримка без бар’єрів», який Жіночий консорціум України реалізував за фінансування Ради Європи.

Попри складні умови, відсутність світла, безкінечні повітряні тривоги та ракетні атаки ми успішно реалізували усі заплановані заходи! За два з половиною місяця нам вдалося не лише провести навчання та зустрічі, а й створити практичні матеріали, які допомагатимуть дітям і дорослим і після завершення проєкту.

Один із головних результатів цієї роботи ми вважаємо створення доступного коміксу про права дитини, до роботи над яким безпосередньо долучилися діти та підлітки з інвалідністю.

Все почалася з тренінгу «Моя планета. Мої права». Його юні учасники говорили про рівність, безпеку, індивідуальність, доступність, право на власну думку та участь у рішеннях, які їх стосуються. Через творчі завдання вони вчилися розпізнавати ситуації, у яких права дитини можуть порушуватися, обговорювали можливі рішення та створювали власні комікси на цю тему.

Діти самостійно придумували героїв і сюжети, малювали, писали діалоги і шукали виходи зі складних ситуацій. У результаті з'явилися історії про проблеми, з якими діти можуть стикатися у повсякденному житті, та про способи захисту своїх прав.

Експерти з прав дитини та інклюзії разом із художниками перетворили ці напрацювання на професійний і доступний комікс.

Однак на цьому участь дітей не завершилася! На черговій зустрічі у Національній дитячій лікарні «Охматдит» підлітки стали справжньою «Радою дослідників». Вони оцінювали готові історії, обговорювали, що їм зрозуміло, що зацікавлює, а що варто змінити. Пропонували конкретні доповнення до сюжетів та ілюстрацій.

Саме такий підхід був принциповим для проєкту: не просто розповісти дітям про їхні права, а дати їм можливість самим визначити, якою має бути інформація, щоб вона справді працювала для дитячої аудиторії.

Ще одним напрямом проєкту було навчання фахівців, які щодня працюють із дітьми, що пережили війну, вимушене переміщення, втрату близьких та інші травматичні події.

Це соціальні працівники, педагоги, кейс-менеджери, представники громадських організацій та інші спеціалісти. Не всі вони мають психологічну освіту, але саме вони часто першими зустрічають дитину, якій потрібна підтримка.

Для них відбулися офлайн та онлайн тренінги «Безпечна первинна підтримка дітей, які пережили травматичні події».

Учасники вивчали принципи першої психологічної допомоги, травма-інформованого та інклюзивного підходів, особливості дитячих реакцій на стрес і травматичні події. Вчилися встановлювати безпечний контакт, не знецінювати почуття дитини, розпізнавати тривожні сигнали та розуміти, коли дитині потрібна допомога лікаря.

Важливо, що навчання не обмежувалося теорією. Учасники розбирали реальні ситуації зі своєї практики, виконували вправи, моделювали складні випадки та відпрацьовували способи реагування.

Принцип цього навчання був простий: дорослому не потрібно ставати психологом, щоб підтримати дитину. Але потрібно знати, як не нашкодити та правильно допомогти.

Третій напрям проєкту був присвячений психологам та іншим фахівцям MHPSS, тобто людям, які щодня працюють із травматичним досвідом інших.

В умовах тривалої війни постійний контакт із чужими втратами, болем і складними життєвими історіями створює серйозне емоційне навантаження для фахівців. Професійне вигорання, втома від співчуття та вторинний травматичний стрес – ризики, які не можна ігнорувати.

Для фахівців також відбулися офлайн та онлайн тренінги із промовистою назвою «Турбота фахівців про себе. Професійне вигорання та вторинна травма». Навчання проводила психологиня-психотерапевтка, кандидатка наук Тетяна Пашко.

Учасники вчилися розпізнавати ранні ознаки професійного виснаження, оцінювати власний стан, визначати особисті й професійні межі, працювати з емоційним навантаженням та використовувати інструменти самодопомоги.

Окрему увагу приділили супервізії, інтервізії та підтримці колег. Адже можливість обговорити складний професійний досвід, отримати підтримку та не залишатися наодинці зі своїми переживаннями – важлива складова професійної стійкості.

Навчання було максимально практичним: учасники виконували вправи, обмінювалися досвідом, аналізували власні стани та складали індивідуальні плани турботи про себе – Self-Care Plan.

І, мабуть, найвлучніше оцінила цей напрям проєкту одна з учасниць тренінгу: «Ми турбуємось, і про нас теж потурбувалися!»

Жіночий консорціум України щиро дякує Центру медико-психологічної, соціально-реабілітаційної допомоги дітям  Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України за ефективну і дружню співпрацю у цьому проєкті!

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в цьому документі, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.