Діти менш схильні до милосердя, ніж дорослі

За даними нейрофізіологів, діти демонструють більшу розвиненість "емоційних ділянок" головного мозку, які слабо схильні, на відміну від дорослих, до контролю з боку префронтальної кори. Це змушує їх сильніше співчувати жертві, але і бажати суворішої кари злочинцеві.

Дослідники з Чиказького університету (США) вирішили з'ясувати, як наш мозок виносить моральні оцінки і як зміна цих оцінок з віком відповідає модифікаціям в активності тих або інших зон мозку. У дослідженні взяли участь 127 осіб у віці від 4 до 36 років. Кожного укладали в сканер для магнітно-резонансної томографії й при скануванні показували декілька десятків відео, в яких завдавалася умисна або випадкова шкода людям або неживим предметам. (Наприклад, одна людина спеціально штовхає іншу, баскетболіст неумисно зачіпає іншого гравця, хтось ненавмисно розбиває чашку, навмисно ламає велосипед). Оцінювалося, за чим або за ким стежать випробовувані, міра розширенності зіниць, яка видавала емоційну реакцію; реєструвалася активність різних ділянок мозку. В кінці кожного випробовуваного просили оцінити дії зловмисника, випадкового чи навмисного.

Абсолютно всі піддослідні стежили переважно за тими, кому (або чому) завдавалася шкода, будь то людина, велосипед або чашка. Також незалежно від віку глядачів їх зіниці сильніше розширювалися при демонстрації навмисних дій, ніж випадково завданної шкоди; це збігалося з більшою активністю нашого емоційного центру - амигдали й передної частини поясної звивини кори головного мозку (anterior cingulate cortex).

Але при цьому ряд показників мали чітко виражені вікові особливості. У дітей, які реагували на події емоційніше, амигдала показувала набагато вищу активність, ніж у дорослих. З іншого боку, у дорослих куди активніші вентромедіальна й дорсолатеральні зони префронатальної кори - ділянки, що відповідають за рефлексію про цінності, пріоритети, вчинки та їх наслідки. Коли у випробовуваних запитали про міру провини відеозловмисників, відповіді збіглися з активностями доль мозку і теж мали ясні вікові особливості.

У дітей всяка провина була "винна", вони не робили різниці між неумисною і умисною шкодою, і покарання повинне було слідувати за будь-якою провиною, як за ненавмисно розбиту чашку, так і за цілком навмисний ляпас. У міру "дорослішання" учасників звинувачення на адресу неумисної провини ставали меншими, а ненавмисне пошкодження неживого предмету взагалі не викликало жодних звинувачень. Відповідно зменшувалися і покарання, які пропонувалося вигадати для тих, що провинився.