Жіночий консорціум України - це об’єднання, засноване жіночими громадськими організаціями, для забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та благополуччя дітей в Україні.

БІЛЬШЕ

Як говорити з дітьми про педофілію і їх захистити. Поради експертів

18 червня 2020 року розділило життя львівської родини Яцків навпіл.

Їхнього 11-річного сина Стратона згвалтував усього на шість років старший мешканець Левандівки, району, де живе їхня сім'я.

Підозрюваного затримали того ж дня, ним виявився 18-річний Мирослав Мартинюк, який походить із звичайної, але достатньо заможної родини, і з вигляду нічим не відрізняється від своїх однолітків.

Батьки згвалтованого підлітка після консультації з психологами і за згоди дитини обрали шлях публічності: вони відкрито розповідають журналістам, що це сталося саме з їхнім сином, а також звітують про хід розслідування в соціальних мережах.

Олег Яцків, батько потерпілого, називає для цього дві причини: перша, бо вони бояться, щоби справу не замяли; друга – напередодні якийсь чоловік вже заманював дівчат-підлітків на те саме місце, але про небезпеку мешканців району ніхто не попередив.

Такий розголос про згвалтування дитини дуже рідкісний випадок. Часто діти бояться, не мають кому або навіть не вміють пояснити те, що з ними сталося. Трапляється, що дітям не вірять дорослі і вважають ці історії плодом дитячої фантазії.

Кожна п’ята дитина в Україні потерпає від сексуального насильства, озвучує дані досліджень уповноважений президента України з прав дитини Микола Кулеба.

Страждають як дівчата, так і хлопці.

"Українська правда. Життя" зібрала поради спеціалістів про те, як говорити з дітьми про педофілію та сексуальні збочення і як це може допомогти захистити дітей від насильства.

Ми поговорили з:

  • психологинею, координаторкою напрямку по роботі з дітьми та підлітками Інституту психології здоров'я Наталією Пашко,
  • адвокаткою, експерткою з юридичної сексології Євгенією Колько,
  • лікарем-психіатром, сексологом Олександром Івановим,
  • психологом-спеціалістом в сфері розслідувань злочинів проти дітей Анною Козловою.

Що варто знати до початку розмови з дітьми

Педофілія класифікується як психічна хвороба і є в списку психічних розладів Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Однак, менш як 5% сексуальних злочинців підпадають під критерії діагнозу "педофілія".

Часто сексуальні злочини, від яких страждають діти, здійснили зловмисники, маньяки, які обирають жертвою дитину не тому, що відчувають до неї сексуальний потяг, а розуміючи їхню беззахисність та нездатність чинити опір.

Зовнішніх ознак, за якими можна відрізнити потенційного сексуального злочинця, не існує. Педофілія не має ані соціального статусу, ані конкретної професії чи типу особистості.

Дитячими насильниками можуть бути як чоловіки, так і жінки. Останні просто використовують інші методи власного задоволення.

Микола Кулеба уточнює: за статистикою, в основному насильниками стають люди з найближчого оточення – друзі родини, родичі, вихователі чи самі батьки.

Психолог-спеціаліст в сфері розслідувань злочинів проти дітей Анна Козлова додає:

"За 6 років моєї практики у 98% випадків людина, яка скоїла сексуальне насильство проти дитини, була з найближчого оточення (вітчим, дядько, мамин залицяльник, сусід).

Для того, щоб незнайома особа вчинила сексуальне насильство над дитиною, необхідний певний час, щоб налагодити з нею контакт.

Отож, найбільшу увагу треба приділяти саме найближчому оточенню, особливо особам з девіантною поведінкою (алкоголіки, наркомани, засуджені)".

В Кримінальному кодексі України є дві статті, які регулюють покарання для осіб, які вчинили сексуальне насильство над дитиною:

стаття 155 – карає за сексуальні зносини з особою, яка не досягла повноліття;

стаття 156 – за розбещення неповнолітніх через демонстрацію їм повнографії, статевих органів чи інших дій, які не передбачають безпосередньо секс, утім теж є підсудними.

В Україні була спроба законодавчо закріпити хімічну кастрацію як покарання для педофілів, а також створити відкритий реєстр осіб, які вже були покарані за такі злочини.

Однак президент Володимир Зеленський ветував першу версію відповідного закону, яка це все передбачала.

У другій версії закону "про педофілію", яку Верховна Рада прийняла у грудні 2019 року, передбачили створення напіввідкритого реєстру осіб покараних за педофілію.

Доступ до списків матимуть прокурори, слідчі, поліція та Держбюро розслідувань.

Водночас, право на отримання інформації з реєстру також буде у керівників закладів освіти, охорони здоровʼя чи інших установ, які здійснюють нагляд за дітьми.

У новому законі відкинули ідею із хімічною кастрацією, як формою покарання.

Сексуальність дитини проходить декілька важливих етапів свого формування.

"На рівні фізіології відбувається відторгнення будь-якого проникнення в тіло. Саме тому для дітей такими стресовими стають навіть походи до стоматолога, – пояснює сексолог Олександр Іванов.

Дитина не хоче, щоби до її тіла будь-хто вдирався. Наслідком такого насильства і фізичного, і морального у формі, наприклад, примушування стає недооцінка свого тіла, власної особистості.

Люди, які в дитинстві зазнали сексуального насильства, втрачають своє "Я" на все життя".

Експертка по роботі з дітьми, які потерпіли від насильства, Наталія Пашко акцентує на помилках у вихованні.

Батьки часто впадають у дві крайності:

  • намагаються відгородити дитину від усього зла, яке є у світі;
  • занадто згущують фарби і розвивають підсвідомі страхи.

"Страх забирає у дитини можливість дослідження світу.

Важливо не розповідати дитині страшилки про педофілів, а вчити її самозахисту, відокремивши з історії фактор емоції", – пояснює психологиня Наталія Пашко.

Залякана дитина не може виробити адекватних стратегій виживання.

Існує думка, що найбільш вразливими для насильників є ті діти, у сім'ях котрих не прийнято активно використовувати мову тіла у спілкуванні з дітьми і вони не отримали достатніх ласк від своїх рідних.

"Сексуальність людини розвивається таким чином, що тоді коли вона потребує ласки у неї виробляється феромони, спеціальний запах, який кличе іншу особу до ласк.

Якщо дитина не отримує достатнього задоволення своєї потреби в обіймах, феромон продовжує виділятися і цей запит виконують інші дорослі, але, на жаль, часто у формі насильства", – пояснює лікар-сексолог Олександр Іванов.

У якому віці з дітьми говорити про секс?

Анна Козлова зазначає, що у 2,5-3 роки дитину потрібно проінформувати щодо власного тіла та його кордонів.

Ось чотири принципи, якими варто послуговуватися, розмовляючи з дітьми, зокрема, на інтимні теми.

Не брехати

З дитиною треба говорити ясно і своєчасно.

Дворічній дитині можна показати прості малюнки, які показують різницю між хлопчиком і дівчинкою.

Вже у старшому віці – це мають бути чесні відповіді простими словами на складні питання.

"Якщо дитина освічена у питаннях власного тіла її важче ввести в оману, тому що вона знає як має бути", – зазначає Олександр Іванов.

"Коли дитина питає батьків про насильство їй треба відповідати чесно, а не намагатися створити світ із рожевих поні навколо неї, – додає координаторка із роботи з дітьми Наталія Пашко.

Це важливо для того, що якщо небезпека трапиться з нею, вона не боялася про це розповісти своєму дорослому. Діти дуже чітко відрізняють правду і маніпуляцію".

Поважайте право на відмову

Не можна нехтувати дитячим "Ні".

У віці 2,5 у дитини з'являється відчуття відокремленості власної особи від мами, тому вона починає часто вживати слово "Ні".

Часто батьки вважають це актом непокори і примушують робити тільки так, як сказали старші.

Коли дитина бачить, що її "ні" не чують її дорослі, тоді їй буде важче відстояти свою відмову чужим.

Не змушуйте довіряти незнайомцям

Не змушуйте дітей довіряти чужим.

"Інколи дитина не хоче йти до дорослого, який хоч і прийшов в її дім до батьків, але для неї чужий.

Помилка батьків, якщо вони кажуть "Ой, та що ти так встидаєшся" або "Та чого тут боятися?"

Потрібно навпаки підтримати її в цьому і відстояти її право не довіряти чужим", – зауважує психологиня Наталія Пашко.

Правило трусиків

Змалечку дитину варто навчити "правила трусиків", яке означає, що усе що знаходиться під маєчкою чи трусиками є інтимною зоною і ніхто не має права тебе там торкатися.

"Якщо таке станеться, то дитина має право кричати і кликати на допомогу інших дорослих.

Це можна зробити за допомогою казкотерапії, гри з ляльками чи показати це правило в мультику "Кіко і рука", – рекомендує психотерапевт.

Анна Козлова додає, що з трирічного віку треба привчати дитину до самостійної гігієни (щоб дитина підмивала статеві органи сама, а батьки або, наприклад, няні в дитячому садочку лише контролювали цей процес).

Як розмовляти про насильство і безпеку з підлітками

Для розуміння: за даними дослідження дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), практично кожен десятий український підліток мав сексуальний дебют у 12 років і раніше.

Статистика дещо відрізняється щодо хлопців та дівчат – 12,1% та 3,5% відповідно.

У 66,8% п'ятнадцятирічних дітей перший секс вже був.

Це до того, що не варто надто довго вважати дитину малою і відкладати розмови про інтим на колись потім. Може статися, що підлітку про те зі злим умислом розповість інший дорослий.

"У підлітковому віці у дитини починається ще один етап сепарації зі своїми дорослими, тому вони шукають свого наставника, – пояснює Наталія Пашко.

І це правило дуже добре знають насильники – вони вміють входити в довіру настільки хитро, що не всі дорослі можуть відрізнити потенційного насильника від друга".

Тому одне із важливих правил безпеки – діти мають слухати свою інтуїцію і обережно стежити чи двері залишаються відкритими, якщо вони опинилися з кимось наодинці.

Підліток має знати, що одразу після чогось страшного треба йти на розмову до старших.

Щоб це відбулося, важливо розвивати в дитини довіру до свого дорослого: вона має бути впевнена, що коли щось станеться, то батьки не звинуватять її в цьому.

"Діти дуже часто зчитують реакції дорослих. І це не обов'язково повинна бути відповідь на їх пряме питання, а наприклад реакція на сюжет по телебаченню з такою історією, – зауважує психологиня.

Буває, що люди звинувачують у неналежному догляді за дитиною рідних, а не насильника і тоді діти копіюють це в ситуації, якщо це сталося з їх однолітками".

Як розпізнати, що дитина потерпіла від сексуального насильства та розмовляти з дітьми-жертвами?


Певна поведінка може вказувати на те, що дитина страждає від сексуальних домагань:

У дітей дошкільного віку: нічні кошмари, страхи, регресивна поведінка (поява дій або вчинків, характерних для більш молодшого віку), невластиві характеру сексуальні ігри з самим собою, однолітками або іграшками, невластиві віку знання про сексуальну поведінку, безпричинні нервово-психічні розлади.

У дітей молодшого шкільного віку: "безпідставне" зниження успішності навчання, виникнення замкнутості та прагнення до усамітнення, різка зміна рольової поведінки (бере на себе функції батька), раптове погіршення взаємин з однолітками, не властива віку, сексуально забарвлена поведінка, прагнення повністю закрити тіло одягом, навіть якщо в цьому нема потреби.

У дітей старшого шкільного віку, підлітків: депресія, втечі з дому, низька самооцінка, спроби самогубства, сексуалізована поведінка, вживання наркотиків або алкоголю, проституція або безладні статеві зв’язки, психосоматичні розлади.

Анна Козлова зауважує, що не обов’язково, що всі ці показники одночасно будуть проявлятись у дитини, але важливо розуміти, що вони можуть стати для батьків першими тривожними сигналами, і в такому випадку необхідно звернутись до психолога.

Часто діти, які постраждали від насильства, терплять двічі – тоді коли стається фізична наруга і тоді, коли вони намагаються просити про допомогу.

Дітям часто не вірять, списують це на бурхливу дитячу фантазію, або навіть найближчі люди вірять, але радять замовчати, бо самі у цьому винні.

"Правило першої психіатричної допомоги для батьків полягає у тому, що треба дати дитині чіткий меседж – ти не винен, це сталося не через якусь твою ваду і тебе люблять попри усе, – зазначає Наталія Пашко.

Якщо дитина бачить, як це сталося у Львові, що батьки їй повірили, що поліція працює над покаранням того, хто її образив – їй буде легше повернути собі свою власну честь".

Як вирахувати ймовірного насильника і діяти при зустрічі з ним?

Психолог-спеціаліст у сфері розслідувань злочинів проти дітей Анна Козлова дає таку пораду:

"Головне, що має насторожити батьків – це бажання особи постійно залишатись наодинці з дитиною.

Батьки мають розуміти, що для того, щоб вчинити сексуальне насильство достатньо всього 10 хвилин, тому будьте обережні".

Вона також радить звертати увагу на такі прояви уваги з боку дорослих як погладжування інтимних місць дитини, маніпуляції з дитиною, купівля дитині подарунків (так би мовити за мовчання дитини), погрози тощо.

Буває, що в парках чи на пляжах, де гуляють оголені діти, можна зустріти справді потенційних злочинців чи, наприклад, ексгібіціоністів, які досягають задоволення шляхом демонстрації статевих органів.

Деякі з них, цілеспрямовано гуляють саме біля шкіл чи дитячих майданчиків.

У такому разі юристка Євгенія Колько радить, перш ніж викликати поліцію, записати їхній вчинок на відео.

Звісно, що це треба робити достатньо обережно, щоби з одного боку не злякати, але встигнути записати доказ, а з іншого не спровокувати агресії у разі непередбачуваної ситуації.

Людину можна покарати лише за її вчинок, а не намір. "Для роботи поліції і в суді будуть необхідні цьому докази", – пояснює юристка.

У разі, якщо доведуть умисел демонстрації статевих органів саме дітям, то покарання обиратимуть за статтею розбещення неповнолітніх.

Дитина має знати, що є дорослі, до яких вона може звернутися, якщо виникла непроста ситуація.

???? в першу чергу це – батьки, якщо вони є і вона їм довіряє;

???? якщо небезпеку становлять самі батьки, треба йти до психологів чи вчителів в школі, яким довіряє;

???? телефонувати на Національну дитячу "гарячу" лінію: 0-800-500-225 або 116 111 (безкоштовно з усіх мобільних). Лінія анонімна та конфіденційна. Тут надають фахову пораду чи консультацію з різних питань.

???? звертатися до представників служб у справах дітей;

???? просити про допомогу працівників центрів соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді, які є у кожному районі, місті чи районі великого міста.

???? йти в поліцію. Напряму у відділок чи телефонувати за номером 102.

???? звертатися до суду (після 14 років самостійно, до 14-ти років через законних представників).

???? телефонувати уповноваженому Верховної Ради з прав людини (омбудсмена): (044) 253-75-89; 0-800-50-17-20

???? звертатися до уповноваженого президента з прав дитини.

???? написати освітньому омбудсмену;

???? подзвонити в приймальню Української гельсінської спілки з прав людини (044) 383 9519, (094) 928 6519, якщо потрібна допомога чи порада юриста;

???? зателефонувати в найближчий місцевий центр чи бюро правової допомоги – 0 800 213 103 (цілодобово і безкоштовно в межах України).

Софія Кочмар-Тимошенко, спеціально для УП.Життя


Джерело: Українська правда 07 липня 2020


Тегиправа дитини,   педофілія,   насильство щодо дітей,   захист прав дитини

НАШІ ПРОЕКТИ

Як допомогти дітям пережити лихо: поради для батьків

Матеріал надає інформацію для батьків про те, як допомогти дітям різного віку, які перебувають в ситуації конфлікту.
 

Юні юзери-початківці разом з однолітками-експертами обговорювали важливі питання безпеки в мережі

 

Як допомогти дітям пережити лихо: поради для вчителів

Матеріал надає поради для вчителів про те, що вони можуть зробити, щоб заспокоїти своїх учнів і допомогти їм розібратися зі своїми думками та почуттями стосовно катастрофи та її впливу на родини і громади.
 

Голоси дітей – проти насильства щодо дитини

Слова дітей з усього світу про попередження насильства щодо дитини відобразились на сторінках книги " Голоси дітей - проти насильства щодо дитини".