Жіночий консорціум України - це об’єднання, засноване жіночими громадськими організаціями, для забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та благополуччя дітей в Україні.

БІЛЬШЕ

Від інтернатів-“в’язниць” до соціалізації

В Україні цього року стартувала реформа інтернатів, так звана деінституціалізація (ДІ). Радянський пережиток ізолювати тих, які є “іншими”, бідними або з вадами, на жаль, добре укорінився і багато років успішно проіснував у незалежній Україні. Тисячі дітей роками перебувають у спецзакладах без батьківської любові, часто в убогих і нелюдських умовах, отримуючи низький рівень освіти, а найголовніше – закриті від суспільства та реального життя. Нова реформа дасть їм шанс на соціалізацію, а двері багатьох інтернатів зачиняться назавжди.

У серпні минулого року Кабмін ухвалив стратегію з деінституціалізації, тобто реформування інтернатів і дитбудинків, за якою до 2026 року ці установи у звичному нам розумінні мають зникнути. Відповідно до Національної стратегії, вже у 2026 році дітей в інституціях має бути менш як 0,5% від загальної кількості (зараз – 1,5%). А ті діти, які з різних причин все ж залишаться там, а не в сім’ях, житимуть у невеликих установах в умовах, максимально наближених до сімейних, – до 10 осіб в одному закладі.

Трохи статистики

В Україні налічується 751 інтернатний заклад для дітей, в яких перебуває 106 700 неповнолітніх. Однак варто звернути увагу, що лише 8174 (8%) – сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, решта 92% мають родичів або хоча б одного з батьків. Основні причини, з яких діти потрапили в інтернат, – це вади розвитку, інвалідність або соціальні проблеми, зокрема і бідність.

В Івано-Франківській області налічується 22 інтернатні заклади, в яких перебуває 3854 дитини, з них тільки 27 дітей-сиріт та 110 позбавлені батьківського піклування (дані департаменту освіти ОДА).

Тому, коли ми говоримо про інтернати, йдеться не тільки про дітей-сиріт, яких є насправді дуже мало, а радше про тих, які самою державою позбавлені права бути з батьками та дітьми-однолітками з дуже простої причини – суспільство не готове їх прийняти, бо, по-перше, не створені відповідні умови, а по-друге, багато років ніхто про це навіть не клопотав, і тільки на 27-му році державної незалежності ми почали думати про інклюзію.

Вже у 2026 році дітей в інституціях має бути менш як 0,5% від загальної кількості. А ті діти, які з різних причин все ж залишаться там, житимуть у невеликих установах
Реформа “повільного скручування крана”

Як буде відбуватися реформа деінституціалізації (ДЕ), які є ризики, чи раптом діти не опиняться на вулиці, чи адаптуються до реального життя, і основне – чи на отих 92% чекають вдома рідні?

Коли ідеться про таку складну і дуже чутливу реформу, бо ж вона про дітей, то важливо виокремити її основне завдання – не закрити інтернати, а створити такі умови, аби в цих установах не було потреби. Враховуючи, що багато дітей мають батьків, слід, власне, зробити так, аби дорослі не віддавали дитину жити в інтернат, бо там годують, одягають і навчають, потрібно, щоб малюк залишався в сім’ї. Нагодувати та опікуватися можуть і в дитячому садочку, школі, в іншій спеціальній установі, але ввечері дитина повинна повернутися в свій дім, бути з сім’єю. На жаль, зараз інтернат – це місце, де дитина живе без батьків і в повній ізоляції від суспільства.

Отже, на порядку денному дуже багато завдань, які стоять не тільки перед тими, хто прийняв цю реформу і буде її впроваджувати, але й перед кожним із нас, перед усім суспільством. І тут ідеться не про матеріальні блага чи умови, які потрібно створити, а про готовність людей прийняти таких дітей у своє середовище: в дитячий садочок, школу, клас, де навчається ваша дитина. Це наше спільне випробування, щоденний тест на людяність, рівність та толерантність, на здатність співчувати і допомагати, побачити життя не тільки таким, як нам хочеться, а таким, як воно є, в якому народжуються і живуть дуже різні люди. Зокрема, і ці 106 700 дітей, яких у нинішніх умовах ми не помічаємо, не знаємо їх, але вони є, вони живі, це діти, які мріють про тата, маму, про вечерю вдома, про те все, що мають звичайні малюки, а їх просто цього всього позбавили.

Акценти реформи

Реформа буде відбуватися до 2026 року – такий повзучий реформаторський шлях обраний, аби якісно пройти зміни, щоб оминути гострі кути, фінішувати в країні, де інтернатна модель залишиться в минулому. Тоді приміщення інтернатів, їхня земля будуть служити для інших суспільних благ, нинішня ж “тюремна” їх функція знівелюється. Основний інструмент у реалізації реформи – це зменшення кількості вихованців в інтернатах. Тобто, діти, які за старою системою мали б цього року потрапити в інтернати, уже мають шанс піти разом зі своїми однолітками в ДНЗ чи школи. Кожна область в Україні має індивідуальний план реалізації цієї реформи з урахуванням своїх можливостей і проблематики.

Директор департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської ОДА Віктор Кімакович зазначає, що цьогоріч у області жоден інтернат не буде закритий, бо потрібно підготуватися і створити відповідні умови для дітей. Втім, кількість вихованців в інтернатах з роками буде зменшуватися, це так звана реформа з “повільним закручуванням крана”, і ми прийдемо до того, що рано чи пізно потрібно певні установи закривати.

Наприклад, пілотним закладом є Микуличинська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, де з кожним роком кількість дітей зменшується, – розповідає Кімакович. – Там гарне місце, природа, варто уже думати, як можна використати приміщення. Напевне, чудово було б переорієнтувати заклад на табір для оздоровлення дітей. Ми дуже багато коштів витрачаємо на закупівлю путівок у приватних установ, а тут був би свій заклад.

Основними опікунами реформи на місцях є так звані ІРЦ – інклюзивні ресурсні центри. Віктор Кімакович зазначає, що такі є в кожному районі. Саме вони – каталізатори змін, на них покладена співпраця з батьками, педагогами і дітьми. Вони скеровують дітей, куди йти вчитися, збирають інформацію про всі заклади, куди б їх могли потенційно прийняти, стежать за тим, аби органи місцевого самоврядування брали участь у реформі, та, зрештою, зводять усе до одного знаменника, таким чином просуваючи реформу. Однак ІРЦ аж ніяк не мають виконувати все і вирішувати проблеми за всіх. Не менш важливою є участь органів місцевого самоврядування в цій реформі, бо якщо в школу чи ДНЗ йде дитина з особливими потребами, що вимагає відповідних умов, то місцевій владі потрібно створити ці умови, і ІРЦ може надати інформаційну підтримку, консультувати, але найважливіша справа за владою.

Багато людей втратять роботу. Проте утримувати такі установи ні з моральної, ні з фінансової точки зору не можливо

Звісно, що найважче в цій реформі буде першим дітям, бо саме вони будуть руйнувати стереотипи, заради них буде створюватися інклюзивна освіта, вони будуть подразником для суспільства і пройдуть багато випробувань. Прогнозований спротив і самих інтернатних закладів, та це зрозуміло, бо їхні працівники вболівають за своїх вихованців, добре знають проблематику таких дітей, крім того, багато людей втратять роботу. Та утримувати такі установи ні з моральної, ні з фінансової точки зору не можливо.

Так, у Микуличинському інтернаті, де навчається 76 учнів, є 77 працівників, у рік на утримання цього закладу з бюджету витрачається 11 424 020 грн. Вартість утримання одного учня в рік становить 150 300 грн, у місяць – 12 525 грн. Тож виникає логічне запитання: якщо дитина потрапила в інтернат у зв’язку з важким матеріальним становищем сім’ї, чому цій родині держава не надала достойної допомоги і не подбала, аби малеча була з родиною? Хіба за 12 525 грн у місяць батьки не прогодують дитини? І якщо навіть не склалося з сім’єю, то з такими фінансовими ресурсами можна робити абсолютно альтернативні речі: створювати будинки сімейного типу чи групові, влаштовувати дітей до прийомних чи патронатних сімей. Позитивних практик є багато. І Україна має всі шанси не тільки вирішити проблему інтернатів, а й сформувати інші суспільні цінності у ставленні до дітей, до людей з інвалідністю. Ми можемо стати кращими.

 


Джерело: Місто 25 жовтня 2018


Тегидіти-сироти,   усиновлення,   права дитини,   інтернати,   захист прав дитини,   сімейні форми фиховання

НАШІ ПРОЕКТИ

Права дівчини (витримки з Національного паралельного звіту з виконання Пекінської декларації та Платформи дій. 2019)

Звіт про дотримання прав дівчини.
 

Дослідження з питань гендерних аспектів насильства у школах України

Метою Дослідження з питань гендерних аспектів насильства у школах було з’ясування рівня розуміння, сприйняття дітьми та вчителями і вчительками гендерних проблем та, зокрема, ставлення до проблеми гендерного насильства у загальноосвітніх навчальних закладах.
 

Внутрішня політика Жіночого консорціуму України з захисту дітей

Жіночий консорціум України прагне забезпечити захист усіх дітей, з якими ми працюємо. Ми прагнемо просувати права дитини, включаючи участь дитини в питаннях, які стосуються її інтересів. Саме тому Жіночий консорціум України розробив внутрішню політику захисту дитини, аби впевнитись, що всі працівники та волонтери, які контактують з дітьми, не порушували їх прав.
 

Альтернативна доповідь по виконанню України конвенції щодо дискримінації жінок