Жіночий консорціум України - це об’єднання, засноване жіночими громадськими організаціями, для забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та благополуччя дітей в Україні.

БІЛЬШЕ

Підлітки, що таємно тролять самі себе в інтернеті

Навіщо молодь критикує себе в інтернеті та що ми знаємо про так зване віртуальне самоушкодження.

"Усім фіолетово, що ти там думаєш. Краще вбий свій акаунт. Нікому не подобаються твої пости, ти нікчема, люди на тебе тільки час марнують".

Ці повідомлення Джуліан* отримував у соцмережах, коли ще був підлітком. Безсумнівно, вони жорстокі. Але найбільше шокує те, що постили їх не його друзі чи фоловери. Джуліан писав їх собі сам від чужого імені.

Він займався "віртуальним самоушкодженням" - так називають таємне писання образливих постів самому собі онлайн.

Звісно, кіберзалякування - річ не нова. Безліч досліджень доводять, що воно завдає жертві великих страждань. Власне, як показало дослідження 2016 року, лише за останні п'ять років кількість дітей і молодих людей, що звертаються по психологічну допомогу через онлайновий терор, зросла на 88%.

Втім, віртуальне цькування себе, чи автотролінг, як його ще називають, - поки що мало вивчене явище. В США 2017 року провели дослідження (здається, лише друге в своєму роді), і з'ясувалося, що приблизно 6% учнів віком від 12 до 17 років надсилають собі анонімні повідомлення шкідливого змісту. І хлопці більш схильні до таких дій, ніж дівчата, а ЛГБТ-учні майже втричі схильніші ображати самих себе в кіберпросторі. Однак тут непокоїть не лише статистика, а й зміст цих постів.

У них люди можуть не лише обзивати себе "страшними" й "нікчемними", а й писати: "Тобі краще повіситися. Ти жалюгідна істота і не заслуговуєш на те, щоб жити на світі".

Зважаючи на жорстокість цих постів, легко уявити, як засмучуються користувачі, коли бачать таке у своїх новинних стрічках. Тож чому люди, як-от Джуліан, навмисне пишуть такі тексти й вивішують їх у власних профілях соцмереж?

"Я почав це все тому, що побачив, як інші користувачі Tumblr отримують такі "анонімки ненависті", - пояснює Джуліан. Тепер йому 22 роки, він студент лондонського університету. - То були доволі популярні люди, і їхні фоловери одразу ж починали писати слова підтримки, надсилати доброзичливі повідомлення. У мене в той час було не дуже багато підписників, тому я подумав, що написати самому собі якусь гидоту - це непоганий спосіб прокачати свою популярність".

Перші погрози в Tumblr Джуліан написав сам собі в 15 років. Він був сам не свій після сварки з другом і написав собі кілька постів, у яких радив знести акаунт, бо нікому не подобається його писанина.

"То була спроба натиснути на жалість, щоб друг не відчував до мене ненависті після сварки", - зізнається хлопець.

Пояснення Джуліана не суперечать результатам дослідження, яке вчені провели 2012 року. Воно показало, що молоді люди мають найбільшу схильність надсилати собі погрози в кіберпросторі, щоб привернути увагу когось з однолітків. Маючи надію, що такі пости спричинять потік компліментів від співчутливих підписників або ж допоможуть перевірити ставлення інших до себе.

Джуліанові "анонімки ненависті" спрацювали. Друг поспівчував йому і поцікавився, чи все в нього гаразд. З такими ж питаннями зверталися й інші, майже незнайомі люди.

"Багато людей, з якими я був знайомий лише в інтернеті, казали: "Ой, та не звертай уваги на цю фігню". І я отримував від цього певне задоволення, як тоді, коли хтось лайкає твій пост в Instagram. Відчуття було таким самим. - Після паузи Джуліан додав: - Думаю, з часом це може перерости в щось на зразок наркотичної залежності".

У випадку із самоушкодженням це типова ситуація. Як виявили автори дослідження 2012 року, близько 35% людей, які самі себе цькували в кіберпросторі, зрозуміли - ця тактика "успішна". Вона "допомогла їм отримати бажане, завдяки їй вони почувалися впевненішими".

19-річна Софі* надсилала собі анонімки ненависті, щоб висловити про себе те, чого не могла виразити в інший спосіб.

"Я завжди здавалася всім упевненою в собі й щасливою, - пояснює Софі, яка нині навчається за кордоном. - Але також мені хотілося донести до людей, що в мене не завжди все чудово. Бо потайки від усіх я боролася з великою невпевненістю".

Вона не хотіла ділитися своїми тривогами з друзями, бо думала, "що насправді всім начхати" на те, що вона відчуває. Тож натомість написала собі в соцмережі Tumblr анонімку: "Я бачила, як ти плакала в шкільному туалеті. Та всі знають, що ти просто хочеш уваги".

На повідомлення Софі відповіла сама - постом на 1 000 слів, у якому описала свої психологічні проблеми. І одразу ж шкільні друзі похвалили її за "хоробрість" і "крутість", за те, що так щиро розповіла про свою проблему.

"Я подумала, якщо сама раптом таке запощу, люди скажуть: "Та що ти з себе корчиш? Нікому не цікаво, що ти там думаєш", - зізнається Софі. - Мені здавалося, що втрачу опору під ногами, якщо хтось не розпочне цю розмову замість мене. Тому вирішила: хто ж зможе почати її краще, ніж я сама?"

Люди, що обмовляють себе в інтернеті, можуть зрештою отримати бажаний результат: більше уваги або поваги. Але також це може свідчити про серйозніші проблеми.

Як приклад, можна навести трагічний випадок Ханни Сміт, 14-річної дівчинки з графства Лестершир, яка 2013 року наклала на себе руки. Побачивши дошкульні пости в соціальній мережі, її батько вирішив, що хтось її тероризував. Але слідство знайшло переконливі докази того, що ті пости дівчинка писала сама.

А в Техасі інша юна дівчина, Наталі Натівідад, позбавила себе життя в 2016 році. Їй було лише 15 років. Її нібито постійно тероризували в реальному житті та в інтернеті. Але, як виявило слідство, вона сама писала собі -що вона "потвора" і їй краще вбити себе.

Як свідчать результати нещодавно проведеного дослідження, заподіяння собі шкоди в кіберпросторі може бути пов'язане з психічними захворюваннями. Джастін Петчін, викладач кримінального права в США і один з керівників Центру досліджень кібербулінгу, 2017 року організував дослідження кібербулінгу.

Було опитано понад 5500 американських учнів. Як з'ясувалося, ті з них, що повідомляли про депресивний стан, мали в п'ять разів більшу схильність до самоушкодження в інтернеті. А ті, що розповідали про офлайнові самоушкодження, були майже втричі більш схильними до селф-кібербулінгу.

"У нас була мета - з'ясувати, як пов'язані між собою віртуальне самоушкодження та депресія, суїцидальний настрій і самоушкодження в реальному житті. І наші очікування справдилися. Ми виявили, що ці явища пов'язані між собою, - розповідає дослідник. Але в якій послідовності, пан Петчін поки що не знає. - Наприклад. Людина відчуває депресію, пише про себе неприємні речі в інтернеті, а потім замислюється над самогубством? Чи вона спочатку задумує суїцид, а потім одночасно заподіює собі фізичну та віртуальну шкоду?"

Поки не буде відомо більше про тригери віртуального самоушкодження, експертам, як-от Джастін, важко визначити, коли саме буде доречно втрутитись. Але він намагається співпрацювати з сайтами соціальних мереж, мобільними додатками та постачальниками послуг інтернету, щоб знаходити в кіберпросторі людей, схильних до віртуального самоушкодження.

Він хоче, щоб учасники процесу перевіряли повідомлення, що надходять у профіль: чи було їх відправлено з тієї самої IP-адреси, з якої редагують профіль. (Тобто чи ці люди самі пишуть собі на стіну.) А потім можна зв'язатися з цим користувачем або просто показати йому чи їй контекстну рекламу психотерапевтів та відповідних служб підтримки.

Поки що немає достатньої інформації про те, чи поширене явище віртуального самоушкодження в світі. Пан Петчін сподівається, що незабаром даних побільшає. Принаймні серед своїх друзів і однолітків Софі та Джуліан це явище помітили.

"Я думаю, багато хто так чинить. Але не більшість, - уточнює Джуліан. - Іноді я бачу такі пости в Twitter. Я сам через таке пройшов, тому можу розпізнати, коли людина пише собі такі речі сама". - Як він це бачить? На його думку, "іншим людям здебільшого байдуже до тебе, тому вони не будуть писати аж так часто, особливо якщо в людини не дуже багато підписників". Хоча, звісно, жертвою кібербулінгу людина може стати незалежно від кількості підписників. "Але викривати тих, що самі собі пишуть, не хочеться, бо ти був у їхній шкурі", - додає Джуліан.

Джуліан та Софі більше не шкодять самі собі в кіберпросторі. Але обох у молодшому віці визнали депресивними. Тож, на їхню думку, самоушкодження - явна ознака того, що справжні проблеми криються глибше.

"Якщо ви помітите, що хтось пише сам собі на стіну такі речі, просто поговоріть з цією людиною, спитайте, що з нею відбувається, - радить Софі. Вона ніколи не відчувала потягу до суїциду, проте часто бореться з депресією. - Бо мені здається, що причини для цього бувають і не такими, як у моєму випадку. Люди можуть насправді так погано про себе думати, як пишуть. Я завжди старалася бути щасливою і цінувала себе.

"Але є люди з низькою самооцінкою. І тоді такі пости можуть бути криком про допомогу. Думаю, ви нічого не втратите, якщо просто спитаєте: "Слухай, у тебе все гаразд?".

Віртуальне самоушкодження справді може бути криком про допомогу. Але тільки шляхом подальших досліджень можна виявити спосіб боротьби з такою поведінкою. А наразі достеменно відомо одне - тим, хто бачить троля в дзеркалі, для перемоги над хуліганом знадобиться щось більше, ніж кнопка "Блокувати".


Джерело: ВВС Україна 23 травня 2018


Тегипідлітки,   права дитини,   інтернет,   Інтернет,   соцмережі,   захист прав дитини

НАШІ ПРОЕКТИ

Внутрішня політика Жіночого консорціуму України з захисту дітей

Жіночий консорціум України прагне забезпечити захист усіх дітей, з якими ми працюємо. Ми прагнемо просувати права дитини, включаючи участь дитини в питаннях, які стосуються її інтересів. Саме тому Жіночий консорціум України розробив внутрішню політику захисту дитини, аби впевнитись, що всі працівники та волонтери, які контактують з дітьми, не порушували їх прав.
 

Права дівчини (витримки з Національного паралельного звіту з виконання Пекінської декларації та Платформи дій. 2019)

Звіт про дотримання прав дівчини.
 

Дослідження з питань гендерних аспектів насильства у школах України

Метою Дослідження з питань гендерних аспектів насильства у школах було з’ясування рівня розуміння, сприйняття дітьми та вчителями і вчительками гендерних проблем та, зокрема, ставлення до проблеми гендерного насильства у загальноосвітніх навчальних закладах.
 

Альтернативна доповідь по виконанню України конвенції щодо дискримінації жінок