Жіночий консорціум України - це об’єднання, засноване жіночими громадськими організаціями, для забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та благополуччя дітей в Україні.

БІЛЬШЕ

Як у Львові й області впроваджують інклюзивну освіту

Із 2015 року кількість дітей з інвалідністю, які пішли до звичайних шкіл, зросла майже в три рази. У 2017 році в інклюзивні класи львівських шкіл пішли орієнтовно 150 дітей. І хоча це не здається великою цифрою, дані є важливими, адже демонструють — інклюзія потрібна.

Про що говорить соціологія
Напередодні навчального 2017 року ГО «Розправлені крила» за кошти обласного бюджету замовила проведення соціологічного дослідження щодо ставлення вчителів Львова та області до інклюзивної освіти. Роботу провела соціологічна агенція «Фама».

«Це було важливо, бо ми в контексті інклюзивної освіти весь час крутилися, але розуміли, що не чуємо вчителів, не розуміємо їх думки», — каже голова громадської організації Юлія Аронова.

Соціологи опитували як вчителів початкової школи, так і старшої. 67% з них сказали, що готові приймати дітей з особливими освітніми потребами у класах.

«Вони аргументують це своїм обов’язком як вчителя і правом дитини на здобуття освіти. Важливо було те, що вчителі висловили готовність але і попросили навчити їх, — підкреслює Юлія Аоронова. —І це вірно: щоби було менше страху, треба дати вчителям більше підготовки».

При цьому, згідно з отриманими даними, лише 15,6% опитаних вчителів на Львівщині мають досвід роботи в інклюзивних класах. У Львові таких 18,8%.

Також опитування показало, що лише 7,8% вчителів в області та 11% у Львові знають, що підставою для навчання в інклюзивному класі є ініціатива батьків дитини з особливими освітніми потребами. Більшість вважають, що головною умовою для навчання в інклюзивному класі дитини з ООП є висновок педагога та практичного психолога після місячного спостереження за нею.

«Також понад 80% вчителів задекларували, що з дітьми потрібно говорити про інклюзію. Бо діти мають розуміти, що ми всі різні і для того, щоби дитина поважала будь-яку інакшість, з нею треба про це говорити, — пояснює Юлія Аронова. — Незначна частина вчителів сказала, що не потрібно про це говорити, але вони свою думку обґрунтували тим, що не треба дітей з особливим освітніми потребами вирізняти і тим, що це дуже складна тема. Я з ними згодна в останньому пункті».

За словами активістки, формат розмови, слова і фрази, які будуть використані, мають залежати від віку дитини. Наприклад, зараз організація «Розправлені крила» працює над розробкою методичних рекомендацій для початкової школи і це мультики. Але, каже вона, зрозуміло, що у старшій школі формат має бути іншим.

«У будь-якому випадку потрібно, щоби діти про це говорили. Адже ми ментально не вміємо цього робити – ми виросли у соціумі, де не було інвалідності», — додає Юлія Аронова.

Також опитування показало, що більше половини і обласних, і міських вчителів погоджуються з тим, що інклюзивне навчання дозволяє повністю розкрити потенціал дитини з особливими освітніми потребами.

Зазначимо, опитування проводили протягом 20 серпня-15 вересня 2017 року. За цей період соціологи опитали 276 вчителів, які працюють в ЗОШ І-ІІ та І-ІІІ ступенів Львівської області. Серед них у Львові опитали 80 респондентів у 40 школах.

Які є напрацювання
Головна спеціалістка департаменту освіти і науки ЛОДА Марія Васюник запевняє, що інклюзивне навчання — не данина моді.

«Сьогодні всі тривожаться через вибори, бо вважають, що є небезпека того, що інклюзія буде згорнута. Але ми всі маємо розуміти: якщо будемо відмовлятися від інклюзії, будемо відмежовані від всього світу. Крім того, громадянське суспільство стало настільки обізнане, толерантне, що жодна держава зараз не посміє рухатися не у цивілізованому напрямку», — переконана чиновниця.

За словами Марії Васюник, Львівська область була однією з перших, яка запровадила без фінансів, нормативних документів і відповідної кількості фахівців інклюзивне навчання. Чиновниця каже, що у порівнянні з тим, що було тоді, сьогодні в Україні дуже добре прописано законодавство у цій сфері — інклюзивне навчання регулюють близько 120 документів.

«Національна стратегія реформування на 10 років означає, якщо коротко, що всі заклади інституційного догляду будуть перепрофільовані. Закрити інтернати дуже складно і сказати, що ми це робимо, не можна. Система дуже сильно опирається. Порівняно з іншими областями, нам складно, тому що густота населення дуже велика і кількість закладів інституційного догляду також – у на 24 школи-інтернати»,— каже фахівчиня.

За її словами, інтернати виправдовували своє існування тим, що дітей вилучали з пекельних умов у їхніх родинах алкоголіків, наркоманів і так далі. Але, наголошує Марія Васюник, є громада і вона має дбати про дитину. Просто здати її в інтернат — не вихід, адже батьки у такому випадку продовжать займатися своїми справами, а деякі — ще і отримуватимуть державну грошову допомогу.

Зараз в області охоплення інклюзивним навчанням дітей з різними нозологіями у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах становить близько 3,9% у той час як індивідуальною формою у закладах середньої освіти близько 1,5%. А от інклюзивним та інтегрованим навчанням у садочках і школах охоплені менше 1%.

Це свідчить про те, що більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку залишаються поза компетентною увагою з боку спеціалістів.

У закладах загальної середньої освіти області функціонують 5 спеціальних класів:

Сихівський район: школа №95 — 2 класи для дітей зі зниженим слухом;
Франківський район: школа «Надія» — 1 клас для дітей з порушенням розумового розвитку;
Стрийська школа №11 — 2 класи для дітей з порушенням розумового розвитку.
Всього — 41 учень.

При цьому, у 32 садочках області діють 46 інклюзивних дошкільних груп. Там навчаються 80 дітей з яких 38 — з інвалідністю.

«Мене часто питають, чи мають право у школах чи садочках відмовляти батькам дітей з особливими потребами у зарахуванні. Стаття 19 і 20 законодавства говорять про те, що ні в якому разі. Так, це складно організувати, але за відмову можуть притягнути до адміністративної відповідальності. Відмовили — вимагайте письмове пояснення», — наголошує Марія Васюник.

Досвід навчання в інклюзивному класі
Юлія Бойко — мама 8-річної дівчинки з синдромом Дауна. Її дитина ще у садочку була на інклюзії, а тепер продовжує вчитися в інклюзивному класі у школі.

«Це добре, щоби дитина десь була до школи, тому що віддати одразу у перший клас, не маючи досвіду перебування у групах, може бути важко. Я працюю у ДНЗ «Барвінок», в якому багато років є інклюзія. І навпроти є школа, у якій теж багато років практикується інклюзія. Але це далеко від мого дому. Я живу на Сихові, тому вагалася стосовно того, в яку саме школу віддати дитину», — пригадує Юлія.

На той час на Сихові інклюзивні класи були тільки у школі №95, але це було далеко від дому. Тому Юлія вирішила віддати дівчинку до школи №98, у якій тоді інклюзії ще не було.

«Ми прийшли туди за рік до того, як мали піти вчитися. І це добре, тому що це час, який дає можливість і нам, і школі підготуватися, подумати про ресурси. Навіть я, гуляючи з дитиною біля школи, говорила їй: «Тут ти будеш вчитися, тут будеш ходити», — розповідає мама.

Крім того, вона виступила на загальношкільних батьківських зборах, де попередила батьків про те, що у школі буде інклюзивний клас, розповідала про дитину і відповідала на питання інших.

«Зрозуміло, що батьки переживають за своїх дітей. І це нормально. Я завжди кажу: якби у мене не було дитини з особливими потребами, я би, певно, теж переживала, якби в мій клас прийшла така», — каже Юлія.

Жінка зазначає, що якщо батьки самі не можуть поговорити про це з іншими, можна і треба залучати громадських активістів, фахівців школи. Адже навіть після її виступу, батьки інших діток перепитували, що означає інклюзія, чи значить це, що усі діти у класі будуть йти за програмою її дитини з легкою розумовою неповносправністю.

«Все це від незнання. Досі є люди, які думають, що синдром Дауна заразний. Нам може здаватися це смішним, але такі речі треба озвучувати. Тоді хай і не всі, але частина проблем точно відпаде», — каже Юлія Бойко.

Наступним кроком стало те, що вона познайомила фахівців, які працюють у 1 класі, з тим психологом, яка займалася з її дитиною, коли та ходила у садочок. Однак, каже Юлія, це не повинно бути турботою батьків. Про це має дбати школа, адже таке знайомство полегшує роботу педагогу.

«Я тішуся тим, що вибрала школу біля будинку, оскільки одразу відчула дві переваги, які дає інклюзивне навчання. Перше — я не мушу тягнути дитину у транспорті. Друге — ми йдемо зараз вулицею і з нами вітаються діти. Я розумію, що їй тут жити і її тут знають, а це дуже важливо», — пояснює Юлія.

Пізніше, коли навчальний процес вже розпочався, Юлія спільно з представниками ГО «Розправлені крила» провели урок толерантності з дітьми. Їм розповіли казку про дітей з особливими потребами.

«Однак я стикалася і з негативом. Наскільки мені відомо, у класі до моєї дитини ставляться добре, але є учні інших класів, які її передражнюють абощо.. Я розумію, що такі діти лишаться і тоді, коли з ними говорити, але сама працюючи в інклюзивній групі і проводячи такі заняття, я бачу, як це змінює ставлення дітей», — зазначає вона.

Юлія також брала участь у написанні індивідуальної навчальної програми для дитини. Утім, зазначає вона, далеко не у кожній школі таке практикують. Хоча відсутність програми і ускладнює роботу й навчання.

«Мені подобається, що моя дівчинка завжди долучена до всіх свят. Вона не виходить на сцену. Вона вчить вірші, готується, але коли ми доходимо до актового залу, вона боїться. І це добрий підхід до дитини, я не хочу, щоби її ламали. Я знаю, що вона рік ходила з асистентом за руку, і тільки під кінець року відпустила. І це її шлях. Я думаю, її треба поважати і розуміти», — пояснює свою позицію мама.

Вона також звернула увагу на те, що багато методик навчання перших класів підходить для дітей з особливими потребами, а тому дитина відчуває себе присутньою.

«З негативу те, що у дитини було дуже мало корекційних занять — всього чотири. Інші я робила за власний кошт. Ще була проблема з підручниками. Тих, які би підійшли, просто не було», — наголошує Юлія.

Крім того, за її словами, важко працювати батькам, коли дитина на інклюзивній освіті. Після того, як Юлія віддала свою до школи, їй довелося піти з цілої ставки на половину. І сьогодні доводиться постійно відпрошуватися з роботи, аби забрати дівчинку в обід зі школи.

«Я знаю багато батьків, які віддають дитину до інтернату, бо їм треба працювати. Мені здається, що інклюзивна освіта – це не зовсім просто, бо це нове, але коли є ще такі перепони маленькі, то людина, яка може і хотіла тим займатися, не зможе», — підсумовує вона.


Джерело: Дивись.info 13 червня 2018


Тегиправа дитини,   інклюзивна освіта,   захист прав дитини

НАШІ ПРОЕКТИ

Дослідження Громадської Думки з Питань Участі Жінок у Політичних Процесах

Дане дослідження допомагає знайти відповіді на деякі з цих запитань та демонструє, що саме з приводу політичної участі жінок думають громадяни і громадянки, та які подальші кроки потрібно здійснити для того, щоб заявлена в Конституції України стаття 24 щодо надання жінкам і чоловікам рівних прав і можливостей була реалізована.
 

Звіт про дотримання прав дитини в Україні "Голоси Дітей"

Цей звіт є результатом роботи експертів Коаліції НУО «Права дитини в Україні» та робочої групи дітей, що зібралися для того, аби дослідити та показати стан дотримання прав дитини в Україні з точки зору самих дітей. Дослідження важливе для розуміння проблем, з якими стикаються діти у повсякденному житті, та дає рекомендації щодо змін, необхідних для кращого забезпечення прав дитини.
 

Рекомендації дiтей до Лансаротського комiтету щодо подолання ризиків сексуального насильства та сексуальноi експлуатацiї дiтей в умовах iнтернет простору

Рекомендації дiтей до Лансаротського комiтету щодо подолання ризиків сексуального насильства та сексуальноi експлуатацiї дiтей в умовах iнтернет простору. Діти виділили три області, які є на їхню думку є найважливішими для того, щоб знизити рівень небезпек під час перебування дітей в інтернеті: попередження небезпек, інформування про небезпеки (освіта) та реагування (захист), а також розробили рекомендації, які є внеском у розв’язання проблеми сексуального насильства щодо дітей в веб-мережі.
 

Гендерний Моніторинг Виборів Голів та Рад ОТГ за 2015-2017 рр.

Аналітичний звіт «Гендерний моніторинг виборів голів та рад ОТГ» розкриває кількісний і якісний аналіз гендерного виміру перших виборів до ОТГ, а саме: аналіз кількісного представництва жінок і чоловіків серед кандидатів у сільські, селищні та міські ради ОТГ, тенденції участі жінок у якості кандидаток до рад та голів ОТГ, гендерний склад рад ОТГ та обраних голів ОТГ, інтерв’ю з кандидатками 60 ОТГ на голів та у склад рад ОТГ. Збірник містить висновки та рекомендації щодо посилення ролі й участі жінок у політичному житті.